Гідроелектростанцій не так багато в Україні. Такі станції дуже дорогі у будівництві, а енергії виробляють у рази менше від тієї ж АЕС. Проте вони менше забруднюють довкілля, а тому в часи, коли люди активно борються з наслідками минулих поколінь, ГЕС є незамінним джерелом енергії. Але чим же така унікальна саме Теребле-Ріцька ГЕС? Справа в тому, що це єдина в усьому світі ГЕС, яка розташована одночасно на двох річках. Яка історія цього місця? Як вийшло, що ця станція стоїть одразу на двох річках? І чи все так ідеально, як здається на перший погляд? Про це й йтиметься у цій статті на uzhhorod.name.
Передісторія цього місця
На початку XX століття можливості закарпатських водойм розглядали італійські, чеські, румунські, угорські, словацькі та австрійські фахівці. Ще за часів Австро-Угорської імперії було визнано, що потенціал у закарпатських річок просто величезний. Навіть було заплановано будівництво 56 гідроелектростанцій, але, на жаль, через початок Першої світової війни й розпад Австро-Угорської імперії будівництво так і не було розпочато. Лише у 1942 році було розпочато зведення перших ГЕС на відвідному каналі річки неподалік від села Оноківці та самого обласного центру.
Вчені під час будівництва ГЕС брали до уваги попередні дослідження своїх колег. Наприклад, за основу було взято напрацювання чеського інженера Крижка, що у 1923 році створив проєкт із допомогою природного перепаду між річками Ріка і Теребля. На одній із них він запропонував побудувати дамбу заввишки 45 метрів, яка вміщала б 45 мільйонів кубометрів води. Обидві річки течуть паралельно одна одній тільки з невеликим водовідділом Бовцарським хребтом і на різних рівнях. Теребля тече всього на 200 метрів вище, ніж Ріка, а відстань між ними в найвищому місці становить 4 кілометри. Готувалися такі інженерні рішення не для радянських інженерів та вчених, а для уряду Республіки Чехословаччина, але через тяжку політичну ситуацію проєкт не було реалізовано.
Кінець будівництва
Будівництво Теребле-Ріцької ГЕС було розпочато у 1949 році, а перший промисловий струм отримано роком пізніше. Початок зведення такого великого проєкту планувався ще до Другої світової війни, але був відкладений зі зрозумілих причин. Насправді будівництво могло бути закінчено у рази раніше. Потужність станції складає 27 000 кВт, а середнє щорічне виробництво електроенергії складає 123 мільйони кВт.
Між річками, за планами інженера Крижка, було зведено дериваційний тунель, довжина якого становить 3,7 кілометра. Завдяки цьому тунелю вода з річки Теребля через ГЕС потрапляє до Ріки.
Крім напрацювань Крижка, також було розглянуто схеми використання гідроресурсів Закарпаття італійського інженера Міллісні та угорського енергетика Міклоша, які були складені наприкінці 1930-х років. Усіх робіт, які були проаналізовані радянськими вченими та інженерами, не перерахувати. Усі матеріали були використані, щоб створити унікальну в всьому світі ГЕС.
У період будівництва, щоб трохи заощадити та моментами прискорити його, проєкт ГЕС видозмінювався. Наприклад, перший варіант, створений у 1948 році, коли більш актуальною проблемою вважався захист прикордонних об’єктів, був розроблений так, щоб можна було забезпечити повний захист від повітряної атаки. Було спеціально спроєктовано підземну станцію, в якій був забетонований у скелі трубопровід. За цим проєктом розподільне обладнання та машинний зал було спроєктовано на глибині 30 метрів. Але в документах робочого проєкту як остаточний було прийнято гідроелектростанцію, в якій розміщувалося спорудження головного вузла з греблею, висота якої становила 40 метрів на річці Теребля, пристрій тунелю через вододіл двох річок, зведення станційного вузла на річці.
Для будівництва споруд гідроелектростанції було організовано селище співробітників, а на влаштування самого водосховища відведено землі деяких сіл, які були розташовані вздовж річки. Ці села згодом були затоплені якраз через Теребле-Ріцьку ГЕС. Для того, щоб зрозуміти наскільки великою була шкода, була скликана комісія. Її рішенням стало переселення всіх затоплених селищ до інших областей України, оскільки земель на Закарпатті для будівництва нових сіл не було. Та й державна політика на той час була спрямована на ліквідацію маленьких селищ та створення більших населених пунктів.
Велике будівництво і такі ж великі витрати
Щорічно для будівництва гідроелектростанції в середньому використовувалося близько 300 одиниць механізмів, близько сотні землерийних машин та різного роду транспортних засобів. В архівних документах сказано, що для будівництва Теребле-Ріцької ГЕС з 1949 до 1956 року було прокладено 420 тисяч кубометрів бетону. Для цього використовували 250 тисяч кубометрів щебеню, 700 тонн металу, 32 тисячі кубометрів деревини, 90 тисяч кубометрів піску, 84 тисячі тонн цементу, 80 тисяч кубометрів каменю та 1910 тонн залізничних рейок.
Щодня над цією спорудою працювало близько 2000 тисяч працівників різних спеціальностей. Найбільш піковим роком за кількістю робітників був 1954 рік. Саме тоді до роботи було залучено 2736 робітників. Більшість робітників було привезено сюди з “Дніпрогесбуду”, що був розташований у Запоріжжі. Усього на зарплату робітникам було витрачено 213,3 мільйона рублів, а 102 найкращих працівники у липні 1956 року, коли й було відкрито електростанцію, нагороджено знаком “Відмінник соцзмагання будівництва електростанцій СРСР”.
Величезні проблеми унікальної гідроелектростанції
Ця проблема вже стосується людей XXI сторіччя. Береги, довжина яких становить 18 кілометрів, заповнені сміттям. Це величезна проблема гідроелектростанції. Кілька разів на рік працівників станції змушують прибирати все сміття, яке можна знайти, але попри це на дні вже утворилося підводне звалище. Відходи ускладнюють роботу станції, тому що сміття потрапляє у турбіни, а через це станція перестає працювати та, звичайно ж, завдає істотних збитків.
Сміття сюди потрапляє з річок, в які місцеві жителі сіл, розташованих вище, скидають весь свій мотлох. Безумовно, до них намагалися достукатися, але старости відмахуються і кажуть, що іншого виходу у них просто немає. Річ у тому, що села розташовані в межах природного парку “Синевир”, а тому облаштовувати звалище тут заборонено законом.
Вільшанське водосховище багато хто називає Карпатським морем. Сюди щороку приїжджають туристи, які хочуть подивитись на місцеву красу. Враження псує саме все це сміття та бруд. За часів СРСР туристи, що приїжджали сюди, спокійно пили цю воду. У XXI столітті багатьом туристам навіть страшно помочити тут ноги.
Звісно ж, сільради неодноразово штрафували екологи, але це не допомагає. На території Міжгірського району існує лише одне офіційне звалище і звозити до нього сміття з віддалених сіл дуже дорого, та й місця, відверто кажучи, мало. Тому місцевим старостам дешевше заплатити штраф і далі скидати сміття в річку, ніж платити втридорога.