HomeДовкілля
Довкілля

Таємниці річки Уж

Iryna Stanevich
by Iryna Stanevich

Сьогодні річка Уж є прикрасою Ужгорода, улюбленим місцем для прогулянок жителів та гостей міста. Колись вона мала назву Унгвар, потім скоротилась до Унг, пише сайт uzhhorod.name. Чому і як Унг перетворився на Уж дослідники дотепер не знають. 

Але точно знають, що з цією рікою повʼязано багато цікавих історій та легенд. Про деякі з них дізнаємось разом з zakarpatpost.net

Мінлива ріка

Колись Уж, вириваючись з обіймів Карпат, розтікався кількома рукавами, утворюючи в районі Замкової гори ціле мереживо водних артерій і велику кількість малих і більших островів. Одна з цих віток, яку історики назвали Малий Уж, у районі сучасного меблевого комбінату відгалужувалася від основного русла й, обтікаючи Замкову гору, знову зʼєднувалась з ним в районі сучасного готелю «Ужгород» .

З якого часу існувала така гідрографічна ситуація невідомо, але на картах Угорського королівства XVI ст. Ужгород завжди зображується як такий, що розташований на острові. Про острівне положення міста свідчать і джерела XVII-XVIII ст., а також місцеві назви. Одна з них — острів Маргарети — збереглася донині, хоч сьогодні вже ніщо не нагадує про те, що колись біля підніжжя Замкової гори текла повноводна річка, що тут існувало Червоне озеро, а також чимало островів. 

Сучасне русло – це частково штучний канал, який прокопали у 1333 році. Пізніше у ХVІІ ст. засипали рукав Ужа, який протікав у бік Дравців-Баранинців. Тож, Уж неодноразово за час свого існування змінював не тільки свою назву, а й русло. 

Мости через Уж – невіддільна частина міста

Виходячи з того, що Ужгород раніше був розташований на острові, з давніх часів визначну роль в його розвитку відігравали мости. Саме через них здійснювався звʼязок з навколишніми територіями. Хоч перші згадки про мости через річку датуються XVII ст., немає сумнівів, що існували вони набагато раніше. 

Відомо, що у 1361 році в Ужгороді було якнайменше два мости. Один старий був розташований на тому місці, де зараз стоїть пішохідний міст. На лівому березі в кінці XVI – початку XVII ст. виникло нове місто. Тож саме цим мостом воно зʼєднувалось зі старим містом на правому березі. 

У разі повеней або інших пошкоджень моста зв’язок між берегами здійснювався за допомогою порома чи човнів. Але це було небезпечно та часто закінчувалось трагедією. Тоді вже за перехід або переїзд по мосту збирали мито на правому березі, на площі Фенцика (нині Театральна). 

Мости завжди були важливим стратегічним обʼєктом та перебували на контролі найвищого керівництва. Спочатку за утримання моста відповідали Другети, потім Міклош Берчені (про долю цього ужгородського графа та історію його кохання з Крістіною Чакі читайте в статті). Лише у XVIIІ ст. ці обовʼязки перебрала на себе державна казна. До 1866 року мито брали без виключень з усіх, але потім все ж таки надали жителям Ужгорода право користуватися мостом безоплатно. В 1907 році мито скасували остаточно. 

На початку ХІХ ст. з’явилися тимчасові мости — від кінця сучасної вулиці Корзо до Кушнірського ряду на протилежному боці, де була «Ведмежа корчма». Перший залізний міст зʼявився в місті у 1898 році та виконував одночасно пішохідну та транспортну функції. Саме по ньому курсував перший автобус в 1921 році. Цей міст проіснував до 1944 року, коли був знищений німцями. Залишки підірваної конструкції та старих деревʼяних опор досі лежать на дні річки. Побудований у повоєнні роки металевий міст став тільки пішохідним.

Історія другого визначного моста в Ужгороді через річку Уж розпочалась в 1937 році. Він тоді був збудований празькими інженерами та отримав ім’я першого президента Чехословацької республіки Томаша Масарика. Загалом на будівництво мосту пішло 143 вагони цементу,  60 вагонів заліза, 800 вагонів бутового каменю, 1100 вагонів щебеню та піску.

Трагічна Стіна смерті та річки-побратими

В 60-70-х роках ХІХ ст. на річці Уж розпочали будівництво камʼяної стіни з обох берегів прямо в центрі міста – під Театральною площею. Головною причиною стала руйнівлива повінь 1867 року. Також зведення стіни повʼязують з будівництвом залізничного мосту.

В боротьбі зі стихійним лихом стіна себе так і не проявила, адже в 1893 році чергова повінь її майже вщент зруйнувала. Крім слави невдалого проєкту, камʼяна стіна вздовж берегів річки отримала ще одну негативну асоціацію. Камʼяні виступи над бурхливою водою одних приваблювали мальовничим краєвидом та спокушали прогулятися понад берегом, інші ж романтики бачили в них ідеальне місце для доленосного рішення – попрощатися з життям. І сміливі мандрівники, і відчайдушні самогубці сприяли тому, що згодом камʼяні виступи на правому березі почали називати Стіною смерті.

До речі, в Україні річка Уж не одна. Ще одна з такою самою назвою є притокою Припʼяті та протікає на Поліссі. Саме над тим Ужем височіє Чорнобиль. А водойм із назвою Унг взагалі є декілька у різних державах світу. Наприклад, у пустелі Каракум, що в Туркменії, групу річкових русел називають Унгуз, у якій обидві частини «унг» і «уз» мають те саме значення – «вода, річка». Історики досі не дізнались, чи є між цими річками якийсь зв’язок, чому і хто їх так назвав. 

Хто живе в таємничих водах річки Уж

В порівнянні з іншими українськими річками Уж не дуже забруднена. Тому має досить багату та різноманітну фауну. Аналізуючи тваринний світ водойми, можна також зробити висновок, що місцями тут трапляються досить замулені та заболочені ділянки. 

Звичайно найбільше царство у водах річки – це іхтіофауна. Враховуючи вимерлі та невдало інтродуковані види, з існуючих раніше 77 залишилось приблизно 40-50. Є рідкісні представники, занесені до Червоної книги України. Серед них: підуст, головань, марена (звичайна та балканська). А от форель тут не водиться. Вона трапляється зазвичай в гірських водах, вище за течією. Дуже схожий на форель головань, з ним її й плутають.

Є в Ужі й раки, причому двох видів: широкопалий (місцевий) та вузькопалий (європейський, який був заселений сюди штучно). А, як відомо, раки є показниками якості води. Їх не зустрінеш у надто забруднених водоймах.

Небезпечних змій в Ужі не водиться. Гадюк немає. Якщо і побачите щось повзуче, то це скоріш за все вуж звичайний або водяний. Вони абсолютно безпечні. 

На заболочених ділянках річки можна почути озерних жаб та побачити європейську болотну черепаху. 

Орнітофауна Ужу не багата – в основному це різні види качок. За перекочівну територію уподобали річку мартини, іноді трапляються лебеді.

Тварин на берегах та у водах річки також чимало. Зокрема тут можна побачити кутор, сигнальників та бобрів. 

Останніх дуже багато. Вони приходять з Європи, і хоч є свого роду шкідниками, боротися з ними ніхто не береться, бо бобри мають охоронний статус.

Одне з 7 чудес Закарпаття на березі річки Уж

Особливою родзинкою Ужгорода є липова алея, яка простягається по правій стороні річки Уж від набережної Незалежності до Студентської набережної. Її довжина близько 2,5 км, тут висаджено понад 300 дерев. Це проєкт чеських архітекторів 20-х років ХХ століття. Метою створення затишної алеї з духмяних лип було не стільки створення зони для відпочинку та прогулянок, скільки захист міста від паводків шляхом укріплення корінням набережної.

Липова алея складається з кількох видів лип, які цвітуть по черзі, кожний сорт приблизно протягом двох тижнів, з травня по липень.

За легендою, чеські біологи, які висаджували липи в Ужгороді, під одним з дерев залишили капсулу з посланням майбутньому поколінню, але ніхто точно не знає, де саме.

Це лише деякі з цікавих історій, які повʼязані з головною річкою Ужгорода. А щоб їх було ще більше, треба піклуватись про природу рідного краю. Докладніше на цю тему читайте в статті.

Джерела:

Previous article
Автомобільний маршрут «Закарпатський Прованс»: замки, вино та лаванда
Next article
Закарпатський науковець та винахідник Петро Бобонич
Iryna Stanevich
Iryna Stanevich

Get in Touch

....... . Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.