Петро Бобонич — один із багатьох науковців та викладачів Закарпаття. Займався дослідженнями, захистив дисертацію, працював зі студентами. Шлях до успіху його пролягав крізь власну драму. Хвороба дружини змусила фізика змістити фокус своєї праці зовсім в інший напрямок, пише сайт uzhhorod.name. В результаті Петру Бобоничу вдалося створити унікальний пристрій, який допоміг не тільки його дружині, а й багатьом іншим людям, які страждають від підступної цукрової хвороби. Як це сталося, ділиться zakarpattya.net.ua
Шлях до науки
Петро Петрович Бобонич виходець із Міжгір’я. Народився він під час війни, в 1942 році, в родині службовців. Після здобуття середньої освіти Петро почав працювати лаборантом в місцевій школі.
У 1961 році Бобонич вступає до Ужгородського національного університету. Але до навчання відразу стати не вийшло. Хлопця забрали до армії. Після служби Петро продовжив навчання на фізико-математичному факультеті.
Після отримання диплома Бобонич знову залишився працювати там, де навчався. В університеті він обіймає посаду інженера, а згодом стає молодшим та старшим науковим співробітником.
Бобонич все життя плідно працював у галузі науки. Він є автором понад 150 статей. Але винахідницька діяльність науковця довго не цікавила. Перший свій винахід Петро створив у віці 34 років. Але потім, як то кажуть, увійшов у смак. У 1978 році Бобонич вже отримав медаль «Винахідник СРСР».
Захист дисертації
У 1989 році Петро Бобонич захистив дисертацію у Чернівецькому університеті за темою «Оптичне випромінювання складних сульфідів миш’яку при електронному збудженні».
Коли науковець працював над дисертацією, він спостерігав як взаємодіють електрони з твердими тілами, а саме з їхньою поверхнею, та зробив цікаві висновки. Таким чином Петро Бобонич винайшов новий метод дослідження поверхні твердих тіл. Саме цьому способу було присвоєно ім’я винахідника. На основі цього дослідження та дисертації Бобонич написав кілька статей в журнали та багато виступав на конференціях. З цього моменту почалося його стрімке сходження по сходах наукової карʼєри. Тож вийшло так, що досліджуючи один аспект, науковець зробив ще одне відкриття, яке згодом дозволило йому створити ще декілька нових винаходів.
Наукова та викладацька діяльність
На початку 90-х років Бобонич працює над розробкою еталонних спектральних ламп. Як і минулого разу, під час досліджень науковець виявляє новий ефект, який можна сформулювати як фотоелектричний ефект інверсії знаку електрорушійної сили.
І знову назві нового ефекту було присвоєне прізвище Бобонича, а за вдалу розробку ламп винахідник отримав золоту медаль.
Працюючи на кафедрі, Петро Петрович розробив чимало приладів для лабораторій. Також він займався розробками в галузі медичного приладобудування. За свою мету він мав створення простих пристроїв зі зрозумілим алгоритмом дії та зручною конструкцією для діагностики різних захворювань. Він хотів, щоб кожна людина могла легко та безболісно оцінити стан свого здоровʼя та виявити певні відхилення від норми, якщо вони є. Без довгих черг, дорогих аналізів та очікування результатів. Петро Петрович мріяв, щоб якісні діагностика та ефективне лікування були доступні кожному.
Попри те, що Бобонич закінчив фізико-математичний факультет, обіймаючи посаду доцента в УжНУ, він обрав для викладання курс «Медична та біологічна електроніка».
Головний винахід Бобонича
Петро Бобонич — автор багатьох відкриттів, але по-справжньому відомим у науковому світі його зробило створення неінвазивного глюкометра.
Науковець згадує як до нього взагалі прийшла ця ідея: «Дружина проходила медичне обстеження перед поїздкою до санаторію. Лікарі виявили в її крові багато глюкози. То був початок цукрового діабету. На перших годинах це було жахом для нас. Я вирішив розробити новий пристрій для діабетиків».
Петро Петрович поставив за мету створити пристрій, яким не потрібно проколювати шкіру і який був би безболісним у використанні. Апарат Бобонича мав похибку 5-15%. Але цей показник вважається в межах норми для таких вимірювальних пристроїв.
Перший глюкометр мав розмір приблизно з мобільний телефон та складався із пластмасової кліпси зі світлоприймачами та контролера, на який виводяться дані.
Кліпса кріпиться до мочки вуха або пальця. Через судини проходить інфрачервоний промінь та передає дані про рівень глюкози на монітор контролера.
До Бобонича зверталися кілька іноземних медичних компаній (із Сінгапура, Китаю, Ізраїлю, США, Канади, Росії та інших країн).
Хоча винахідник зізнається, що ідея створення неінвазивного глюкометра не була новаторською. Щось подібне ще до нього створила американська фірма «Сугар Трак». Але в їхньому варіанті глюкометра замість світлодіодів використовуються лазери з потужним випромінюванням. При необережному поводженні такий глюкометр може негативно вплинути на зір. Крім того, вартість такого пристрою приблизно 250 доларів, а діоди вартістю 35–50 доларів потрібно замінювати кожні три місяці. В той час, коли глюкометр Бобонича працює на звичайних батарейках або акумуляторах, які треба просто вчасно міняти або заряджати.
Нині глюкометр Петра Бобонича вирішив використовувати приватний підприємець Сергій Розора у своїх клініках голкотерапії на Прикарпатті.
Після першого глюкометра Петро Петрович постійно прагне вдосконалити свій винахід та створює нові моделі. Так, у 2011 році був винайдений глюкометр у вигляді наручного годинника, потім був глюкометр-каблучка. Остання модель взагалі працює через мобільний додаток.
Інші здобутки науковця
Ще один винахід Бобонича, про який писали в усіх місцевих газетах, — екологічно чистий спосіб виробництва одноразового посуду з решток кукурудзи. Про закарпатського вченого, який винайшов спосіб виготовляти екологічні пакети з опалого листя, читайте в статті.
«Вся сировина для виготовлення посуду — це продукти аграрного виробництва, які на сьогодні не використовуються ніде, наприклад, при вирощуванні кукурудзи ми споживаємо тільки її плоди — решта просто залишається на полях або, взагалі, спалюється. Інколи ця сировина переробляється і стає частиною кормів для тваринництва. Властивості ж рослини дозволяють після технічної переробки (подрібнення) створювати з неї сировину, яка буде достатньо пластичною і міцною та зможе без проблем змінити пластиковий посуд», — розповів винахідник.
В Україні кукурудза — популярна культура. Тож сировини для виробництва достатньо, вона просто лежить під ногами. Надалі Бобонич планує і далі працювати над дослідженням в межах створення екологічного посуду. Він вважає, що рослини мають такі властивості, що ми цілком можемо компенсувати пластик природними елементами, при чому, це може бути не тільки кукурудза, а й безліч інших рослин, які не становлять промислового інтересу для людства.
Після початку своєї винахідницької діяльності Петро Бобонич не раз був призером престижного
Всеукраїнського конкурсу «Винахід» (2007 та 2012 рік — перше місце, 2009 рік — третє місце).
У 2014 році винахідник отримав звання лауреата конкурсу «Найкращий Закарпатець-2013» та був нагороджений нагрудним знаком «Віжи-3000». Бобонич Петро Петрович має у своєму добутку 22 авторські свідоцтва СРСР та 89 патентів України.
Сьогодні видатний закарпатський винахідник у науковій відпустці, але хтозна, може він ще подарує світові нові дивовижні винаходи.
Про ще одного закарпатця, який прославились революційним відкриттям, читайте в статті.