Нижнє Селище — одне з багатьох сіл на Закарпатті. Воно досить велике, проживає тут понад 3000 людей. Зазвичай сучасна тенденція така, що люди прагнуть виїхати з сіл до великих міст. Але з Нижнього Селища мало хто їде, пише сайт uzhhorod.name. Мало того, його населення потроху збільшується, а від туристів в сезон немає відбою. Як так сталося, що звичайне закарпатське селище перетворилося на прогресивний туристичний осередок, розказує varosh.com.ua
Селинська сироварня
Петро Пригара — корінний житель Нижнього Селища — в далекому 1994 році познайомився з представниками європейських кооперативів «Лонго Май» у Франції. 28-річний Петро, який на той час мав дві вищі освіти — математичну та економічну, загорівся ідеєю створити в рідному селі власну сироварню.
Але шлях до успіху не був простим, були навіть думки про відмову від реалізації цього проєкту, згадує Петро:
«Я почав у 95-му з навчання в Швейцарії, до 2002-го ми будувались, я вчився. Усе це було використанням набутих знань. Із самого початку хотів закриватися – було складно налагодити продажі свого сиру. Допомогло й переконало не закритися визнання, зокрема, у пресі — це дало поштовх працювати далі. А згодом і моя, зокрема, діяльність дала славу цьому селу — люди спеціально їдуть в Нижнє Селище, аби покуштувати мій сир. І навпаки: якщо ти з Нижнього Селища, то везеш як сувенір, як презент звідси сир – чи в Польщу або Португалію на заробітки, чи знайомим та друзям у Київ».
Особливістю селинської сироварні є те, що вона не працює з великими фермерами. Під час надання кредиту на розвиток справи кооператив «Лонго Май» висловив головну умову — приймання молока лише від малих господарств, тобто звичайних місцевих жителів, які мають 1-2 корови.
Щоденно вдається збирати та перероблювати майже тонну молока. За 22 роки роботи сироварні в Нижньому Селищі не залишилося жодного господаря, який би хоч раз не приніс своє молоко сюди. Звичайно, бувають неприємні ситуації, коли селяни намагаються сфальсифікувати молоко, розбавити його водою, але дуже рідко. Адже періодично робляться контрольні вибіркові перевірки, в тому числі й у ветеринарній лабораторії. Буває таке, що завдяки їм можна вчасно діагностувати захворювання корови, за що її власники навіть дякують Петрові. Наприклад, за молоком можна швидко виявити мастит, який важко помітити у тварини на ранній стадії, але важливо правильно та вчасно пролікувати.
Петро Пригара зізнався, що спочатку було важко переконати людей у тому, що сир — це не просто про бутерброд до чаю. Всі звикли купувати промисловий сир в магазині, без особливого смаку та аромату. Люди не розуміли, навіщо платити більше за звичайний сир.
Але поступово культура споживання змінювалася. Сьогодні українці вже замовляють у ресторанах сирні тарілки та куштують незвичні види сирів з вином. На початку розвитку сироварні Петро з дружиною постійно їздили по ярмарках та великих торговельних центрах у найближчі міста, пригощали людей своїми сирами. Сьогодні вже всі приїжджають до них.
На Селиській сироварні працівників небагато – девʼять жінок, шофер та четверо членів родини Пригара. Вже багато років тут виготовляють лише три види сиру. Все – тільки натуральним шляхом. Дозрівають сири у спеціальному підвалі з фіксованою температурою. «Селиський», «Хуст» та «Нарцис Карпат» – такі назви дали продукції, щоб популяризувати село і Закарпаття.
Проєкт «Традиційна бринза Хустщини»
Інна Пригара зростала разом зі справою свого батька Петра. Коли в Нижньому Селищі з’явилася сироварня, Інні був лише 1 рік. Донька виросла, здобула вищу освіту у Львові та повернулась у рідне селище, щоб разом з родиною розвивати бізнес.
Дівчина створила власний проєкт під назвою «Традиційна бринза Хустщини».
І це більше не про бізнес, а про любов до національних традицій та автентики. Адже професія вівчаря сьогодні на грані вимирання. До того ж саме вівці допомагають тримати полонини у більш-менш пристойному вигляді та не давати їм заростати. Зникає вівчарство – полонина занепадає.
Декілька років тому було створено Асоціацію вівчарів Хустщини, але цього виявилося замало. Треба було активно розвивати виробництво. Це і поставила собі за мету Інна Пригара. І в неї вийшло. Як і коровʼяче молоко, приймається лише сировина від звичайних вівчарів, не з великих ферм.
Хустську бринзу продають у фірмовому магазині, декількох крафтових крамницях, час від часу презентують у великих містах України (у Львові, Києві, Одесі).
Навесні та влітку проводиться фестиваль «Бринза Хустщини». У програмі презентація вівчарства (можна побачити більше тисячі овець одночасно), майстер-клас виготовлення будзу та вурди, дегустація витриманої та молодої бринзи, фудкорт традиційної кухні з бринзою, цікаві конкурси та розваги, лекції на теми сільського господарства, екології та туризму.
Екоферма «Зелений гай»
Через 4 роки після заснування Селинської сироварні до Нижнього Селища приїхав друг та партнер родини Пригара — парижанин Орест Дель Соль.
Дивовижно, але вишуканий європейський Прованс він проміняв на тихе закарпатське селище. У 2006 році Орест заснував тут екоферму «Зелений Гай». Разом з дружиною Йоланою та друзями француз робить сир з козиного молока та різні мʼясні вироби, здебільшого ковбаси, копченості та бекон.
Екоферма «Зелений Гай» має специфіку догляду великої та малої рогатої худоби. Тваринам забезпечено вільний доступ до сонця і води в усі пори року. Взимку господарі ретельно стежать за тим, щоб худоба мала саме теплу воду.
Хліви не застеляють деревʼяними дошками. Бетонна підлога щільно вкрита товстим шаром сіна. Особлива увага приділяється кормам. Всі вони вирощені без застосування пестицидів, хімічних чи синтетичних кормових добавок. Свиней навіть підгодовують молоком.
«Щодня ми замислюємося: що ми їмо? У час, коли всі думають про гроші, заробіток, є ті, хто думає про справжній смак, здорову їжу та майбутнє, зберігаючи традиційні технології, формуючи тим самим культуру споживання натуральних продуктів. Якщо ви турбуєтеся про своє здоров’я, або якщо вам набридло хвилюватися за якість куплених продуктів у супермаркетах, формуйте навколо себе контакти фермерів, яким довіряєте», — зазначає господар екоферми «Зелений Гай» Орест Дель Соль.
Соціальні ініціативи завзятих фермерів
Родини Пригара та Дель Соль не обмежуються суто справами на своїх фермах. Вони щиро люблять це селище та намагаються зробити його ще кращим.
Інна Пригара мріяла налагодити повноцінну систему каналізації та очисних споруд по всьому селі. За допомогою Ореста та його звʼязків вдалося здійснити розбудову водогону. Були залучені фахівці зі Швейцарії та Франції. Після визначення проблеми питної води та створення проєкту закордонні партнери допомогли знайти кошти. В результаті була проведена та підключена вода до дитячого садка, школи, сироварні, пекарні, а також облаштований бювет у центрі села.
Окрім цього, за ініціативи Петра та Ореста було проведено опалення в садочку, встановлено біотуалет у школі, відремонтовано сільський клуб та засновано дитячу студію з різними гуртками.
Останній соціальний проєкт Інни — буккросинг. Дівчина планує створити затишний читальний куточок біля сироварні, де кожен зможе взяти почитати цікаві книжки та поділитися своїми враженнями від прочитаного.
Гостьовий будинок Sargo Rigo
А ще у Нижньому Селищі є сучасний комфортабельний хостел. Найцікавіше те, що його власник — досить відома людина не лише на Закарпатті, а й поза межами України. Це Юрген Крефтнер, більше відомий місцевим як Юрко Буковинець — засновник гурту Hudaki Village Band. Оригінальна група, яка просуває в Європі автентичну українську музику, — часті гості на різних міжнародних фестивалях та конкурсах. Детальніше про діяльність гурту читайте в статті.
Юрген — австрієць, але закохався у батьківщину своєї дружини з Нижнього Селища. Тож саме тут він вирішив створити місце, куди можна буде приїжджати з численними друзями-музикантами.
Так зʼявився хостел Sargo Rigo. Він має нетрадиційний формат. Ви не знайдете цей хостел на booking та не зможете зупинитися тут просто переночувати сам чи з родиною.
Sargo Rigo розрахований на розміщення груп та великих компаній.
Юрген розказує: «У самому історичному серці Нижнього Селища була закинута стара школа. Наші архіви тутешні досить слабкі, але є інформація, що у 1900-их роках вона вже існувала. Останні 20 років вона пустувала. Ми з друзями та за допомоги наших партнерів зі Швейцарії, вирішили її перебудувати у хостел, але не у звичному варіанті, а саме для груп. Адже у нас в селі проходить багато подій – музичні, театральні, спортивні, а з місцем проведення та подальшим розташуванням гостей, завжди були проблеми.
Зараз тут може комфортно розміститися 24 людини. Проєкт неприбутковий, а кошти, які сплачують групи за проживання, витрачають на його експлуатацію».
Також приміщення хостела використовується для проведення конференцій, семінарів, вечірок, занять з йоги.
Культурне життя у Нижньому Селищі
Туристи їдуть у Нижнє Селище не тільки за хлібом, а й за видовищами. Адже тут з 2007 року проводиться театральний фестиваль «Птах». Організаторкою є подруга та кума Юргена Крефтнера — Тетяна Білоусова. Вона також керує місцевою театральною студією «Чіга-Біга».
«Птаха» особливо чекає кожного року молодь. Адже цілий тиждень триває фестиваль театру, кіно та мистецтва. Ярмарки, показ фільмів, театральні вистави, майстер-класи та багато музики. На фестиваль приїжджають гості зі всієї України та різних країн Європи, які привозять свій досвід, бачення та натхнення.
Які ще фестивалі проводяться на Закарпатті щороку, читайте в статті.