Україна переживає екологічну кризу. За статистикою, природне середовище дуже забруднене. Причин цього дуже багато. Звичайно ж, основна маса викидів лягає на підприємства. Якщо ж вірити цифрам, то промисловий сектор виробляє майже 70% від усього сміття, яке наразі несе екологічну небезпеку. Не менш важливою проблемою є відсутність інфраструктури для перероблювання вторинної сировини, пише сайт uzhhorod.name. Яка із нею ситуація? Її в Україні немає.
Якщо взяти приклад зі Швеції, то там працюють десятки сміттєпереробних заводів. 99% вторинної сировини перетворюють на паливо, або ж повторно використовують на виробництвах. В Австрії подібні підприємства працюють у двох напрямках. Один із них — це сортування сміття, а інший — теплоелектростанція, яка працює коштом відходів. В Україні такі заводи відсутні, точніше один будується на Закарпатті, але з затримкою.
Крім того, у країнах Євразії та Америки розвинутий процес сортування сміття. У сусідній Польщі існують штрафи за небажання сортувати сміття. У більшості країн за сортування сміття ще доплачують, тому нерідко у підземних переходах чи супермаркетах можна зустріти спеціальні автомати для прийому паперу, бляшанок чи битого скла.
На Закарпатті екологічною ситуацією здебільшого переймаються екоактивісти. Згадаємо молодого вченого Василя Фречка, який розробив проєкт перероблювання опалого листя у папір. А от сортуванням сміття зайнявся берегівець Віктор Бучинський, який на власному ентузіазмі створив цілу організацію у цьому напрямку.
І один у полі воїн
Інженер за професією та працівник газового господарства Віктор Бучинський з самого дитинства переймався екологічною проблемою, не лише у рідному місті, а й загалом. Сам неодноразово зізнавався, що кожного разу, коли приїздив на відпочинок до річки Боржави, був шокований кількістю сміття на березі водойми. Сама водойма також була дуже забруднена, і здебільшого це вина людей.
Ідея створення проєкту розподілу вторинної сировини виникла вже дуже давно, але самому таку ідею реалізувати дуже важко. У 2019 році разом з однодумцями Олегом Супруненком та Дмитром Кобринським була презентована програма громадської організації “Кольорові баки”.
У вересні того ж року Віктор Бучинський коштом власних заощаджень винайняв в оренду приміщення старого складу дослідно-експериментального заводу у Береговому та відкрив там пункт прийому вторинної сировини. Одразу ж у пункті було правило, яке не змушувало людей просто сортувати сміття та приносити його на перероблювання, а давало мотивацію у вигляді грошової винагороди.
Для самого пункту прийому цей процес доходу майже не приносив. Отримані кошти від вилученої сировини покривали заробітню плату працівнику та оренду самого приміщення. В Україні неналагоджена робота у цій сфері. Мотивація для активістів чи власників подібних підприємств відсутня, адже картон, пластик, скло легше закупити у країнах Європи. Тож у виробників відсутня зацікавленість повертати тару, як це працює у розвинутих країнах.
Річки сміття
Про проблеми забруднення закарпатських річок знає уся Європа. У момент, коли в області підіймається рівень води, усе сміття несеться через кордон до сусідньої Угорщини. Неодноразово у Будапешті підіймали тему екологічного стану річок саме на території України. У 2023 році екоактивісти в сусідній країні зібрали понад 90 тонн сміття, яке принесли річки Боржава та Тиса до Дунаю.
Віктор Бучинський неодноразово порушував питання забруднення річок області. Тут розпочалася справжня робота у сфері очищення водойм. Екоактивіст хотів здебільшого привернути увагу суспільства, аби воно звернуло увагу на свою поведінку. Під час подібних екоакцій голова організації “Кольорові баки” збирав понад 10 кубометрів сміття з річки Тиса.
До слова, слід зауважити, що екоакції від громадської організації “Кольорові баки” завжди були оригінальними й дійсно привертали увагу провідних журналістів. Віктор Бучинський вдавався навіть до радикальних методів привернення уваги. Чого лише вартувала фотосесія, де екоактивіст занурився у річку бруду поблизу села Нижні Ремети.
Люди на берегах річок залишають після себе майже все. Серед усього сміття у водоймах залишаються переважно пластик та скляні пляшки. З останніми іноді виникають проблеми, адже вони мають властивість тонути й зазвичай осідають на дні. Під час такої незвичної риболовлі з водойм витягали й гори одягу, а у деяких районах знахідки вражали, адже з річки Тиса діставали навіть сантехніку.
Дивні пожежі
Важко уявити, що сортування сміття комусь може заважати, але в організації “Кольорові баки” є й негативний випадок, який міг би змусити ентузіаста своєї справи залишити все й опустити руки. У 2020 році на складі пункту прийому вторинної сировини сталася пожежа. У зв’язку з тим, що у приміщенні в основному зберігалися папір та пластик, пожежа охопила його увесь. У тому випадку одразу ж підозрювали підпал, адже електропостачання у будівлі не було.
Через рік на території складу “Кольорові баки” знову сталося все за таким же сценарієм. Спалахнуло сміття, яке вже готувалося до відправки на сортувальні бази. І знову ж таки сталося це посеред ночі, а електропостачання на складі не було.
Обидва випадки завдали фінансової шкоди організації, але зламати екоактивіста не вдалося.
Молодь має знати
Екологічний рух “Кольорові баки” не лише прибирає сміття та сортує його. Дуже активна праця йде спільно з закладами освіти, де неодноразово проводилися тренінги зі школярами та молоддю. Віктор Бучинський переконаний, що про екологічні проблеми треба розповідати змалку, адже так можна виховати свідомість.
У берегівських закладах освіти були встановлені спеціальні інформаційні дошки, на яких усі можуть дізнатися про час, який потрібен для розкладання того чи іншого виду відходів. Найшкідливішим видом сміття залишаються поліетиленові пакети. Не дивлячись на те, що його використання є недовгим, період розкладання цього продукту може сягати до 200 років. Тут основна проблема не у часі розкладання, а у кількості поліетилену.
Пластикові пляшки взагалі можуть зберігатися до 1 тисячі років. Це все залежить від типу пластику та клімату. Крім того, проблемою утилізації пластику є те, що набагато дешевше виробити нову партію пляшок, аніж займатися їхнім перероблюванням.
Звичайно ж, треба звертати увагу на ті типи матеріалу, які токсичні. До них ще можна віднести гуму. Проблема утилізації старих гумових шин — біда кожного автомобіліста, адже мало хто знає, куди надалі дівати старий непотріб. Здебільшого вони прикрашають міські сміттєзвалища, де можуть розкладатися впродовж ста років.
Сміттєпереробний завод
Завод із перероблювання вторинної сировини на Закарпатті почали будувати у 2012 році. Тоді проєкт мав профінансуватися повністю із бюджету Європейського Союзу. Через три роки було запущено сортувальну лінію, яка мала змогу переробляти 30 тисяч тонн відходів на рік.
Проте після демонстрації роботи сортувальної лінії рух на заводі зупинився. Працювати він не міг через відсутність полігону для захоронення відходів. Навколо будівництва заводу розгорнулися корупційні скандали. Звичайно ж, відкриття такого підприємства розвантажило б екологічну ситуацію в області.
Воєнний стан в Україні взагалі відтермінував завершення будівництва заводу. Поки що весь екологічний рух на Закарпатті лежить на плечах екоактивістів.