Відпочинок у Карпатах – це не лише походи в гори та подорожі через ліси, а й чудова можливість покупатися у кришталево чистій воді карпатських річок та озер. Вільшанське водосховище є чудовим місцем, яке варто відвідати насамперед як туристу, так і жителю Закарпаття. То навіщо люди створили це водосховище? Яка історія цього місця? І які проблеми виникли у водосховища в XXI сторіччі? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.name.
Історія Вільшанскього водосховища
Після закінчення Першої світової війни та розпаду Австро-Угорської імперії, ці землі перейшли у володіння Чехословацької республіки, яка дуже зацікавилася верховинськими річками, які мали значний енергетичний потенціал. Відомий державний інженер Крижка запропонував проєкт із використанням води двох річок – Ріки та Тереблі, які розташовуються на невеликій відстані одна від одної. Він створив проєкт зі створення на річці Теребля високої дамби, яка могла вмістити близько 45 мільйонів кубометрів води, а через трубу, діаметр якої становив приблизно 2 метри, можна було б подавати воду на турбіни ГЕС.
На жаль, реалізувати цей проєкт вдалося лише радянській владі. 1949 року до села, яке розташувалось недалеко від Тереблі, були привезені інженери, які робили якісь заміри. Вони шукали найсприятливіше місце, де річки Ріка та Теребля розташовувалися найближче. Після знаходження такої точки розпочалося будівництво тунелю. Розрахунки інженерів були настільки точними, що похибка при розкопці тунелю становила лише два сантиметри при тому, що викопано було 4 кілометри.
За темпами будівництва стежили керівники всіх щаблів радянської влади. Найвідоміша закарпатська газета того часу описували на своїх сторінках кожен крок будівництва. Терміни здачі були визначені наперед, а темпи були дуже швидкими.
Подальше будівництво
Розташовується ця будівля в долині річки Теребля у селі Ольшани Хустського району Закарпатської області. Сюди вода потрапляє із озера Синевир. Дамбу водосховища збудовано з північного боку села. Більш ніж на 10 кілометрів тягнеться водосховище, площа його становить близько 80 гектарів, а глибина десь 8 метрів. Місцеві жителі називають це водосховище рукотворним морем Карпат.
Інженерам було важко створити таке карпатське диво. Спочатку від них потрібно було спроєктувати все так, щоб забезпечити повний захист від повітряної атаки, збудувавши підземну станцію із забетонованим у скелю трубопроводом. Такі заходи вважали необхідними, бо ще ніхто не забув жахів війни. Але згодом для прискорення процесу будівництва та здешевлення проєкту сам план змінили.
Незважаючи на це, всі розрахунки було зроблено професійно. Це показав 1957 рік, коли в горах випало 1,5 метра снігу, а після нього почалися сильні зливи. Мало було цих проблем, як стався землетрус за шкалою 5 балів. Через ці події в тунелі з’явилася тріщина і з неї ринула вода, яка почала підмивати схил, що набагато збільшувало можливість зсувів. Благо нічого страшного не сталося. Запас міцності при проєктуванні було враховано на найвищому рівні. Звісно ж, коригування за весь час були, але якихось кардинальних змін не сталося.
Жертви будівництва водосховища та нової ГЕС
У 1956 році була запущена єдина у своєму роді Теребле-Ріцька гідроелектростанція та Ольшанське водосховище почало працювати на повну потужність.
На жаль, щоб збудувати Вільшанську греблю, потрібно було виселити декілька сіл, які розташовані неподалік від річок. Спеціальна комісія прийняла рішення включити населення села Ольшани, хутора Крісове та хутора Бовцар до осіб, які підлягали переміщенню за межі Закарпаття, у порядку виконання чинного плану державного переселення.
У 1955 році будинками стали ходити люди, які повідомляли селянам про те, що найближчим часом їх переселять. Багато людей, звичайно ж, навідріз відмовлялися йти з власного будинку, але їх ніхто не питав. Ще одна спеціальна комісія оцінювала вартість кожного господарства. Деяким мешканцям виплачували компенсацію, яка становила вартість оціненого майна, а комусь безкоштовно перевозили все майно, включаючи навіть будинки, на нове місце. З болем у душі та страхом перед невідомістю люди йшли зі своїх обжитих місць у різні частини СРСР. Були, звичайно, і ті, хто не вірив, що доведеться залишати свій улюблений будинок. Таких людей переселяли останніми. Робили це вже через декілька хвилин, коли починала прибувати вода. Але таким переселенцям трохи пощастило, хоча важко назвати щось у цій тяжкій ситуації везінням, адже влада залишала їх жити в рідній області, тоді як інших практично насильно забирала в інші. Багатьох селян, які виїжджали першими, могли перевезти кудись дуже далеко, наприклад, у Сибір.
Держава почала покращувати цей край. Наприклад, відразу ж було збудовано нову залізницю в долині Тереблі. З цього краю почали масово перевозити ліс, хоч і раніше його у цій області вирубували, але з появою залізниці масштаби стали зовсім іншими. Наслідки всіх дій не змусили на себе довго чекати. На сполох, правда ,забили сусідні держави. Кількість води, яка різко збільшилася в їхніх річках, безумовно налякала багатьох, бо це призводило до паводків. Влада СРСР одразу ж зупинилася, а в лісах Хустщини було запроваджено планову вирубку лісів.
Проблеми з карпатським морем у XXI столітті
Як і для багатьох інших річок та водойм у ХХI столітті, головною проблемою Вільшанського водосховища є сміття. Проблема в тому, що влада не займається цим питанням від слова зовсім. Очищенням Вільшанського водосховища, як і всіх місцевих річок, займаються переважно активісти. Щомісяця звідти вивозять 110 тонн відходів, половиною з яких є вторинна сировина, яка не потрапляє на обласне сміттєзвалище. Попри те, що проблема є дуже актуальною, місцеві жителі не перестають викидати в річки свої відходи. В них діє дуже просте правило “вода все забере”. На жаль, вода вже просто не справляється із такою кількістю сміття. Тому скільки б активісти не прибирали карпатське море, в яке стікає вода з місцевих гір, щоразу вона заповнюватиметься новим сміттям.
Розмови із місцевими не допомагають, як і штрафи. Вони пояснюють це тим, що звалище досить дороге, адже розташоване дуже далеко. Тож легше просто заплатити штраф і далі скидати сміття у річку, тим самим забруднюючи Вільшанське водосховище. Деякі активісти наполягають на більш серйозній розмові з місцевими громадами у Колочаві та Синевирі. Хтось говорив про те, що варто створити довкола водосховища природоохоронну зону. Деякі хотіли зібрати кошти та створити спеціальні пастки, за допомогою яких сміття прямувало б не в чашу водосховища, а пливло вище за течією. Більшість як активістів, так і екологів, кажуть, що найкращим варіантом буде надання природоохоронного статусу. Цей варіант є як найдешевшим, так і найефективнішим. На жаль, в активістів попереду ще багато роботи, але вони роблять все, що можуть. Якщо у них все вийде, то в карпатському морі знову можна буде насолоджуватися кришталево чистою водою.