Серед унікальних за науковим значенням об’єктів Ужгородського національного університету поважне місце посідає Лабораторія космічних досліджень, пише сайт uzhhorod.name. Її історія сягає самого початку космічної ери — 1957 року, коли звідси велося спостереження за польотом першого штучного супутника Землі. Про цю подію згадує rionews.com.ua. З того часу на основі лабораторії виросла ціла наукова школа, кілька поколінь фізиків-астрономів, а сама лабораторія за правом вважається однією з кращих в Україні.
Початок космічної ери
В Ужгородському університеті наближався до завершення 1956-1957 навчальний рік. Якось у квітні несподівано викликали Мотрону Василівну Братійчук у ректорат, де повідомили про надзвичайно важливе відрядження, яке планувалося наприкінці травня, у місто Фірюзу в Ашхабадську обсерваторію з метою проходження курсів зі спеціальних астрономічних спостережень.
У той час в Ужгороді ще ніхто не знав, що стартувала підготовка до початку космічної ери — у Радянському Союзі в межах виконання програми Міжнародного геофізичного року планувався запуск та спостереження штучного супутника Землі.
Отже, Мотрона Василівна Братійчук як викладач-астроном була рекомендована ректоратом Ужгородського університету для проходження курсів інструкторів-керівників станції оптичних спостережень. Направили на ці курси також викладача фізичного факультету Петра Васильовича Фельцана.
Фірюза як астрономічний пункт була відома хорошими погодними умовами. Кількість безхмарних ночей тут була найбільша на всій території СРСР.
Мотрона Василівна завжди з захопленням розповідала про прозорість атмосфери у Фірюзі, а отже і високу «казкову» яскравість зірок, яку в Ужгороді побачити неможливо.
Початок космічної роботи в Ужгородському університеті
Після повернення Братійчук та Фельцана до Ужгорода необхідно було виконати низку важливих робіт з організації пункту спостережень першого штучного супутника Землі.
І якщо у вищих навчальних закладах, де вже існували обсерваторії, організація такої станції сприймалася порівняно простою справою, то в Ужгороді все необхідно було започаткувати заново. Першим етапом заснування станції став вибір її місця.
Ось як згадує Мотрона Василівна той період:
«У цей час, коли керівники майбутніх станцій навчалися в Фірюзі, союзні університети дістали листи від Астроради про те, що необхідно підібрати відповідний майданчик, бажано на якійсь горі. В Ужгороді це завдання ректор доручив тодішньому деканові фізичного факультету доц. Кишку С.М. Місце було вибране на горі Кальварія за містом. З Кальварії місто видно внизу в південній стороні. Тоді схід, захід і північ було добре проглядалися від горизонту до горизонту. Влітку і восени 1957 року силами студентів і викладачів майданчик був підготовлений. Нашвидкуруч побудували також хатинку для розміщення приладів».
Отже, з цього моменту можна вважати, що Ужгородська станція спостережень створена. Від інших аналогічних пунктів Ужгородський відрізнявся тим, що для проведення спостережень першого супутника (згодом — усіх інших супутників), а також для задоволення свого інтересу до астрономічних знань усім: студентам, викладачам, аматорам-астрономам, згодом організованим екскурсіям, необхідно було піднятися на вершину Кальварії через три міські кладовища. А оскільки астрономічні спостереження здебільшого проводили пізно ввечері або рано-вранці, то і спостерігачам доводилося щоразу підійматися на гору, долаючи кладовище під вечір або вночі. Деколи, запізнюючись на спостереження та скорочуючи шлях, студенти й викладачі мужньо крокували до мети напряму стежками між могилами.
Підготовка до першого запуску
Деякі труднощі у створенні пункту були повʼязані зі встановленням телефону та проведенням електроенергії. Локація на горі створювала певні складнощі при прокладанні комунікацій, але з усім впоралися.
Після вирішення всіх технічних та організаційних питань постала нова проблема. Треба було швидко навчити студентів-старшокурсників спеціальним астрономічним спостереженням. Адже запуск планувалося провести вже восени. Складність полягала в тому, що переважна частина студентів відпочивала на канікулах. Тому першими на заклик Братійчук відгукнулися студенти-ужгородці. До них з великим ентузіазмом приєдналися студенти й інших районів області. Тож до кінця літа 1957 року була підготовлена група спостерігачів та створена станція візуальних спостережень штучних обʼєктів під номером 1055 у всесоюзній мережі станцій.
Перший бентежний запуск
4 жовтня 1957 року ввечері о 22 годині 28 хвилин за московським часом було запущено потужну ракету з першим штучним супутником Землі. Спостереження, проведені наземними станціями, на перших витках показали, що супутник вийшов на орбіту з нахилом 65° 6′, висотою в перигеї 228 км і максимальним віддаленням від поверхні Землі 947 км. На кожен виток навколо Землі він витрачав 96 хвилин, 10,2 секунди.
Пʼятого жовтня 1957 року Ужгородська станція оптичних спостережень, як і інші новостворені станції, зі стартовим хвилюванням і надією на успіх приступила до виконання безпосередніх своїх обовʼязків.
Усі хотіли прилучитися до спостережень і очікували чистого неба… Проте 5 жовтня у журналі спостережень з’явився перший невтішний запис: «Хмарно».
6 жовтня 1957 року вночі була довгоочікувана погода — чисте зоряне небо, що дало можливість під ранок провести перші повноцінні успішні спостереження. Зібралося багато людей — викладачів, студентів університету, взагалі любителів астрономії, щоб подивитися на перший супутник. Про розвиток іншої вагомої галузі на Закарпатті — авіації — читайте в статті.
Результати спостереження на ужгородській станції
Студенти налаштувалися біля астрономічних трубок, у цілковитій тиші вдивлялися в небо. Аж раптом побачили слабкий обʼєкт у вигляді світлової точки. А через декілька хвилин вздовж тієї ж траси пролетів дуже яскравий зіркоподібний обʼєкт. Він був настільки яскравим, що його було видно навіть неозброєним оком. Усі присутні не розуміли, що відбувається, — адже запустили один супутник, а пролетіло два обʼєкти.
Тепер, коли ми звикли до запусків, багато про них читали та бачили в кіно або по телевізору, знаємо, що один з цих обʼєктів — супутник, а інший ракетоносій. А тоді все було вперше.
У момент відділення супутника від ракети наземний спостерігач їх не розділяє і бачить як один обʼєкт.
Деякий невеликий проміжок часу (протягом першої доби існування) перший супутник та його ракета-носій рухалися майже по однакових орбітах, проте ракета, яка була значно більшою та масивнішою (понад 4 тонни), набагато сильніше гальмувалася атмосферою, і згодом траєкторії супутника і ракети розійшлися. Про це свідчить і те, що ракета-носій проіснувала на орбіті до 1 грудня 1957 року, здійснивши 885 обертів навколо Землі. Завдяки своїй великій, порівняно зі супутником, відбиваючій поверхні ракета добре спостерігалася, навіть неозброєним оком на нічному небі, як достатньо яскрава зірка.
Що стосується супутника, то він спостерігався як більш тьмяний зореподібний обʼєкт яскравістю від 4,5 до 7,5 видимої зоряної величини. Як правило, тільки досвідчений спостерігач міг його бачити неозброєним оком, і то не завжди.
Таким чином, 6 жовтня спостерігачами в Ужгороді було розділено та зареєстровано два штучні обʼєкти на небесній сфері — один яскравий, інший більш тьмяний. Було видно окремо яскравий обʼєкт 0-1 зоряної величини (ракету) і слабший обʼєкт — супутник (5-7 зоряної величини).
Правильність ужгородських спостережень підтвердилася результатами спостережень, проведених також 6 жовтня 1957 року співробітниками відомої Пулковської обсерваторії в Ленінграді. Їхні результати спостережень першого супутника Землі такі ж: пролетіло два обʼєкти — один яскравий, а інший більш тьмяний.
Результати перших ужгородських і пулковських спостережень у порівнянні показали високу якість роботи Ужгородської станції на початку її існування, що свідчить про велике бажання колективу провести успішні і якісні спостереження, які виявили старанність та високу виконавську дисципліну учасників дійства.
Адже на відміну від Пулкова, де спостереження проводили усі професіонали-астрономи, в Ужгороді серед спостерігачів був лише один професіонал — Братійчук Мотрона Василівна.
Вдалий початок космічної ери в Ужгороді
За візуальними спостереженнями першого супутника Землі були спостереження другого, а далі багатьох інших. Після цього в Ужгородському університеті згодом проводилися точні фотографічні спостереження супутників за допомогою різних фотокамер, а далі високоточних лазерних.
Попереду — наукові дослідження з питань астроклімату пункту спостережень «Ужгород» та інших пунктів Радянського Союзу, підвищення точності позиційних фотоспостережень штучних супутників Землі та їх астрометричної обробки, розробка і розвиток системи контролю за точністю спостережень.
Саме ужгородці створили сумісно з одеськими астрономами методику фотометричних спостережень та перших супутникових електрофотометрів. Також на базі Ужгородського університету були проведені перші успішні електрофотометричні спостереження штучних супутників Землі та розроблена методика інтерпретації кривих блиску. Попереду загальне визнання досягнень ужгородських астрономів, а почалося все з невеликої групи завзятих ініціативних студентів та видатної жінки-науковця — Братійчук Мотрони Василівни. Про ще одну відому жінку Закарпаття — Стефанію Новаківську — читайте в статті.