Громадські туалети існують у всіх більш-менш великих містах. Ужгород, звичайно ж, не став винятком із правил. Хоча вже у ХХІ столітті багато людей дуже скаржаться на те, що в Ужгороді просто не вистачає громадських туалетів, а ті, що є, не в найкращому стані. Але мало хто замислюється, як було в минулому столітті, адже в якийсь час їх взагалі не існувало. Хоча багатьом це може бути дуже цікаво. То що ж відбувалося із громадськими туалетами у ХХ столітті? Як відбувалося будівництво цих місць? І як справи сьогодні? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.name.
Будівництво туалетів у ХХ столітті
У ті часи в Ужгороді кілька разів на тиждень проводився ярмарок на Орлиній площі (нині площа Петефі). На ці ярмарки їхали селяни та городяни з усіх навколишніх сіл. Вони торгували між собою, щось їли та пили. Точно такий же ярмарок проходив в іншій частині міста – на сучасній площі Корятовича, де ринок працював щодня. На величезне здивування багатьох місцевих жителів, для цих торговців не було обладнано жодного громадського туалету. Для місцевих жителів жодної проблеми не було, адже Ужгород на той час складався лише з кількох вулиць, які зараз вписуються в центр міста. Але що робити приїжджим? Правильно, справляти потребу десь у провулках та під чиїмись будинками.
Питання постійно порушувалося у місцевій пресі. Містяни, особливо ті, хто проживав біля ринкових площ, не припиняли писати скарги місцевій владі про те, що під їхніми вікнами та парканами вічно смердить, як у громадському туалеті, та лежить купа фекалій. Одного разу в газеті писалося, що торговці з площі Корятовича використовують поглиблення біля стін гімназії. Учням просто гидко було вже біля цього місця проходити. В той час цей заклад був найбільшим у місті. Багато містян звинувачували у своїх листах та на сторінках газет місцеву владу у бездіяльності. Місцева влада лише розводила руками, кажучи, що грошей на це у міській скарбниці просто немає.
Лише у 1913 році міська управа все ж таки вирішила виділити гроші на облаштування двох громадських туалетів у тих частинах міста, де багато людей, а саме на площі Сечені та біля Великого мосту. Саме цього року почали розробляти плани, креслення та кошторис. У березні 1914 року газети писали, що вартість цих громадських туалетів становитиме 21 тисячу крон. Але на превеликий жаль багатьох ужгородців, до будівництва так і не дійшло. Річ у тому, що почалася Перша світова війна, яка змусила абсолютно весь бюджет відправити на потреби армії. Після закінчення війни деякий час усім було не до громадських туалетів, хоча проблема з ними нікуди не зникла і дуже дратувала містян.
Лише в 1924 році місто підняло старі плани та вирішило все ж таки довести до кінця хоча б один проєкт. Пріоритетнішим виявилося місце біля Великого мосту. Суспільний туалет було відкрито у грудні 1924 року. Більшість мешканців виявились дуже задоволеними, але знайшлися і критики. Річ у тім, що торговці приїжджали на ринок ще на світанку, а ось туалет відкривався о 8 ранку. У листах до міської влади багато мешканців просили скоригувати час роботи закладу, щоб він відкривався хоча б о 7 ранку.
Громадські туалети у XXI столітті
В Ужгороді мешкає близько 120 тисяч людей. За санітарними нормами, громадських туалетів тут має бути щонайменше 80 приблизно на кожний кілометр. Але є лише два, а саме біля універмагу “Україна” і недалеко від пішохідного мосту. Раніше в Ужгороді було ще чотири громадські туалети, але через дуже поганий стан їх знесли.
Багато людей, як і в старі часи, пишуть листи місцевій владі, щоб ті виправили ситуацію, але вони лише розводять руками. У бюджеті немає грошей на будівництво такої кількості громадських туалетів.
Багато ужгородців не згодні з тим, що потрібно витрачати гроші на будівництво нових туалетів. Можна справити потребу на вокзалі, на території ринків, супермаркетів чи в Боздоському парку. Хороші безкоштовні туалети є і в Ужгородській мерії та Закарпатській ОДА. А якщо дуже сильно хочеться, то можна збігати на біологічний, фізичний або хімічний факультет УжНУ, корпуси яких прямо в центрі міста. Тому деякі ужгородці вважають, що будівництво громадських туалетів безглузде витрачання міського бюджету.
Головна проблема громадських туалетів
Найбільшою проблемою всіх ужгородців стало те, що з 2010 року усі громадські туалети стали приватними. Частину нових власників перепрофілювали, як правило, на шопи та навіть у місця громадського харчування.
Ті ж 4-5 туалетів, що залишилися, – це приватні. І якщо місцеві жителі звикли та знають місця, де справляти потребу, то ось туристи банально не знають, де їх знайти. За більш ніж 30 років з моменту оголошення Україною незалежності було збудовано лише один туалет із листового заліза з вигрібною ямою, який розташований неподалік річки Уж та малої дитячої залізниці, у зоні паводкового затоплення.
Боротьба за громадські туалети
У 2018 році на сайті електронних петицій було зареєстровано петиція “Спорудження мережі громадських туалетів в Ужгороді”, яку підписали понад 300 мешканців міста. У тому ж році виконком Ужгородської міської ради відповів, що міжвідомча комісія петицію розглянула, а архітектурно-містобудівна рада навіть провела засідання, на якому вирішили створити робочу групу, яка мала зайнятися цим питанням. Але роботи з будівництва так і не розпочато.
До речі, ужгородці можуть ходити до туалетів супермаркетів, громадського харчування та мерії не просто так. У 2011 році міська рада видала указ про надання вільного доступу до туалетів комунальної власності, а також вимагала від керівників громадського харчування надати платний або безкоштовний доступ усім бажаючим до туалетів у приміщеннях. Але вимоги мали свого роду рекомендаційний характер. За це не передбачено ні штрафів, ні якихось інших обмежень. Тому деякі підприємці не виконують цієї норми. В Ужгороді є такі місця, де можна побачити табличку на дверях “Туалет тільки для відвідувачів закладу”. І якщо в кафе з відкритим туалетом можна проскочити повз барменів та офіціантів, то в деяких випадках туалет закривають на ключ, який є тільки у персоналу. І в разі потреби відвідувачі мають підійти до бармена чи офіціанта та попросити ключ. Саме тому людям, які не є клієнтами закладу, або відмовлять, або вимагатимуть за це плату, іноді немаленьку.
Для звичайних людей є єпархіальний туалет, який розташований біля Хресто-Воздвиженського кафедрального греко-католицького собору на площі Андрія Бачинського.
На місці колишньої церковної вбиральні колись звели будівлю. Тепер тут розташовується господарське приміщення та два туалети: чоловічий та жіночий. Туалет коштує дві гривні, хоч плата дуже символічна. А якщо врахувати, що в туалеті завжди чисто, приємно пахне і є мило, то здасться, що завітали до цього місця взагалі безплатно. Це гарний вихід для людей, які опинилися неподалік.
Загалом боротьба за громадські туалети в Ужгороді триває досі. До кінця не зрозуміло, як вирішитися ця ситуація, але багато ужгородців вже змирилися з цим і не бачать жодних проблем. А деякі продовжують свою боротьбу, щоб в Ужгороді з’явилися безкоштовні громадські туалети для містян. І хто все ж таки переможе в цьому протистоянні? Питання відкрите.