Для багатьох каналізація та водопровід у XXI столітті є чимось звичним та повсякденним. Нікому на думку не може спасти, що колись люди, для того, щоб напитися води, ходили до колодязів, а прали свої речі в річках. І Мукачевл до певного моменту не мало ні каналізації, ні водогону. І багатьом цікаво, а коли все ж таки в Мукачеві були проведені каналізація та водогін? Як на це реагували місцеві? І як взагалі цей процес проходив? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.name.
Де вперше з’явилась каналізація?
Першовідкривачами каналізації вважають давніх римлян. Однак, схожі системи багато археологів знаходять на території Єгипту, Індії та Месопотамії. Найімовірніше, це пов’язано з тим, що жителям цих земель доводилося кожен рік доводилося розв’язувати головну проблему, а саме осушення полів. При цьому їм також потрібно було боротися з нечистотами. Виглядали ці системи приблизно однаково. Вони всі виглядають як мережа розгалужених каналів, вириті вздовж вулиць і вимощені камінням або опаленою цеглою. Іноді зверху цю мережу накривали кам’яними плитами, щоб мінімізувати випаровування стічних вод. Дуже часто ці канали виводилися в поля та звичайна дощова вода впереміш з нечистотами та господарськими відходами використовувалася для добрива та, звичайно ж, поливу. Але давні римляни вкотре вдосконалили каналізаційну систему.
Перші плани будівництва водопроводу в Мукачеві
Перші спроби поліпшити цю ситуацію були зроблені в Мукачеві ще в далекому 1902 році. Того року влада міста хотіла прокласти водовідвідний канал від готелю “Чіллог” до міського театру. Біля театру була стара труба, тому це було ефективним і водночас простим рішенням. Через шість років місто уклало договори з управлінням домінії графа Шенборна на проведення каналізації у графських будівлях, що розташовувалися на території міста. Влада тоді планувала заходи щодо поліпшення благоустрою Мукачева. У 1912 році депутати міського представництва навіть схвалили план будівництва водопроводу та каналізації, але перешкодою реалізації цієї ідеї став початок Першої світової війни. Саме через те, що на території Закарпаття проходили активні бойові дії, а весь бюджет йшов на потреби армії, створення у місті життєво важливих централізованих технічно-санітарних систем було відкладено. При чому всім стало зрозуміло, що в найближчі роки влада нічого не зробить, щоб поліпшити цю ситуацію.
Повернулися до питання організації водогону і каналізації, щоб постачати воду населенню, у вересні 1922 року. Після закінчення Першої світової війни Закарпатська область опинилася у складі Чехословацької республіки, а тому у населення був невеликий перепочинок. Тоді віцегубернатор Підкарпатської Русі (нині Закарпаття) в Ужгороді за підтримки начальника відділу Міністерства охорони здоров’я та фізичного виховання Чехословацької республіки створив нараду, де чиновники дійшли висновку про необхідність будівництва водопроводу у Берегсазі (нині Берегове), Ужгороді та Мукачево. У той період у Мукачево жило близько 22 тисяч осіб, які мали просто катастрофічні проблеми із постачанням чистої води.
Проблеми з пошуком місця та початок будівництва
У червні 1923 року гідрогеолог доктор Шпачек був призначений урядом Чехословаччини для того, щоб визначити наявні запаси ґрунтових вод. У вересні того ж року він вирішив, на основі своїх досліджень, а також на підставі аналізу попередніх гідрогеологічних груп, вирити колодязь діаметром приблизно 5 метрів на відстані 45 метрів від берега річки Латориця. Криниця була зроблена з бетону і покрита чавунною кришкою, під якою розташовувалася менша. На відстані 300 метрів вище за колодязь розташовувався цвинтар, де поховали безліч солдатів, які загинули в Першій світовій війні. Їхні тіла спалили, проте, швидше за все, не всі.
Глибина колодязя сягала 8 метрів. За хімічним та бактеріологічним аналізом вода не містила шкідливих домішок. Через близькість річки та цвинтаря уряд Чехословаччини з обережністю поставився до проєкту можливого постачання води для Мукачева з цієї криниці та призначив додаткові дослідження шляхом проведення шурфів біля села Подгерінг (нині Підгоряни).
Активізація справи будівництва водопроводу відбулася після спеціального засідання Ради Міністрів Чехословацької республіки та призначення ним у червні 1926 року старостою Мукачева доктора Петра Петрігалла. У березні 1929 року на замовлення магістрату празька фірма “Інж. Глава та доктор Кратохвілл”, яке спеціалізувалася на проєктуванні будівництва, виготовила кошторисів на зведення водоводу та каналізації для міста. Загальна вартість цього проєкту становила понад 10 мільйонів чеських крон.
Передбачалося, що стінки колодязя зводитимуть із трамбованого залізобетону, його дно викладуть чистим піском і щебенем, зовнішню ізоляцію повністю зроблять гудроном і асфальтом, верхню частину викладуть цеглою або цементними блоками, вінець колодязя зроблять з дубових дощок. У водонапірну станцію встановили агрегат, що складається з насоса-центрифуги та електромотора. Деталі для цієї станції робили переважно з міді та чавуну. Для прокладання у землі трубної мережі для підводів до будинків пропонувалися вироби з оцинкованої сталі, чавуна, свинцю. Через те, що матеріалів було не дуже багато, дорогі метали вирішили замінити етернітом.
На превеликий жаль, у міському бюджеті величезних грошей для прокладання водопроводу банально не було. Саме тому місцева влада 20 лютого 1930 року звернулося до Міністерства охорони здоров’я та фізичного виховання, а воно за згодою Міністерства фінансів Чехословацької республіки дозволило надати місту субвенцію у розмірі 3 мільйонів крон. Саме завдяки цьому будівництво каналізації було розпочато, а згодом успішно закінчено.
Перші будинки та що відбувається сьогодні
Перші підключення будинків Мукачево до мережі міського водопостачання пройшли у травні 1935 року. Звісно ж, першими у черзі виявилися центральні вулиці міста. Загалом у травні того ж року до водопровідної мережі під’єдналося 65 власників приватних будинків. В середині листопада 1937 року мережа міського централізованого водопостачання налічувала понад 390 постійних споживачів.
На сьогодні вода видобувається з 9 водозаборів, на яких налічується 83 артезіанські свердловини з глибини від 40 до 200 метрів і подається споживачам 8 помповими станціями другого підйому та 13 помповими станціями третього підйому.
Звісно, з часом вимоги до води стають жорсткішими. Саме тому, щоб забезпечити належну якість води, центральний “Міськводоканал” веде постійний відбір проб і проводить аналіз води з джерел і розподільчої мережі.
Якщо раніше підбір співробітників майже не проводився, то у ХХІ столітті підприємство намагається знайти кваліфікований персонал відповідних підрозділів.
Поетапний розвиток підприємства забезпечується шляхом відновлення водопостачання та водовідведення з сучасних матеріалів, встановлення енергетично економного помпового обладнання, оптимізації режимів водопостачання, поліпшення умов обслуговування потреб населення.