Одним із перших ботанічних садів вважають Орто Ботаніко ді Піза, який заснований у 1544 році в італійському місті Піза. Цей сад вважається першим університетським ботанічним садом у світі. Він мав на меті навчання студентів медицини та вивчення лікувальних властивостей рослин, пише сайт uzhhorod.name.
В Україні ж найстарішим вважають Ботанічний сад Львівського національного університету імені Івана Франка. Заснували його у 1852 році для наукових досліджень та навчання студентів.
У 1935 році в Києві було відкрито Національний ботанічний сад імені М. М. Гришка НАН України. Це був не перший столичний сад, адже вже на той час працювала наукова плантація Київського національного університету. Проте Йосип Сікура працював у першому ботанічному саду, тому його було згадано.
Ранні роки життя
Народився Йосип Сікура 7 грудня 1932 року у місті Мукачево. Батько працював на залізниці Чехословацької Республіки, тож зовсім малим Йосип почав навчатися у чеській початковій школі. Згодом, через політичну ситуацію в регіоні, був переведений до угорського навчального закладу, а закінчив школу українськомовну вже після Другої світової війни.
Після школи вступив до Мукачівського сільськогосподарського технікуму. А вищу освіту вирішує здобувати на біологічному факультеті Ужгородського державного університету. Йосип Сікура потрапляє під опіку відомого вченого Степана Фодора, який був випускником Карлового університету в Празі.
Разом зі своїм викладачем Йосип Сікура здійснює кілька наукових експедицій рідними Карпатами. Відчуваючи підтримку від свого вчителя, Сікура із відзнакою завершує навчання в університеті та йде працювати у село Люта. Але працює сільським учителем недовго, адже бажає досліджувати. Проходить трохи часу, і він повертається до Ужгорода, де влаштовується на роботу методистом-лаборантом ґрунтово-дослідної партії УжДУ.
Знайомство з Миколою Гришком
Країна поступово відходила від війни. За ініціативи академіка Миколи Гришка, на околицях Києва був заснований Центральний республіканський ботанічний сад (згодом йому нададуть ім’я засновника). Ботанічний сад був створений задля репрезентації багатої флори з різних регіонів СРСР.
Аби досягти мети, Микола Гришко шукав ентузіастів по всій території України. Одним із них був і Йосип Сікура, який у 1960 році переїхав до Києва і після співбесіди з Гришком одразу ж був прийнятий на роботу. Микола Гришко одного разу так і сказав про Сікуру:
“Хлопчина приїхав у потрібне місце в потрібний час.”
Перші експедиції Йосипа Сікури одразу ж показали всю складність завдань. Він відправився у пустельні райони Казахстану та Середньої Азії. Головним завданням для Сікури було зробити правильну гербаризацію рослин, аби їх можна було висадити у ботанічному саду Києва. За кілька років роботи Сікура зібрав понад 10 тисяч зразків, і це дозволило у столичному саду створити ділянку Середньої Азії та Казахстану.
Шлях великого науковця
У 1967 році Йосип Сікура захистив дисертацію на тему “Декоративні геофіти флори Середньої Азії та Казахстану і можливості їх використання в Україні”. Далі науковець починає працювати над дослідженням адаптації рослин у нових ґрунтово-кліматичних умовах. Для цього Йосип Сікура створює штучні популяції дерев, кущів і рослин.
У 1975 році Йосип Сікура стає керівником відділу природної флори ботанічного саду. Через кілька місяців цей відділ стає справжньою родзинкою ботанічного саду. Для відвідувачів тут влаштовували “Дні флори”, які традиційно проводили у травні під час буяння квітів.
У 1982 році Сікура захистив докторську дисертацію. У 1989 році вже став професором. Вже з часів незалежності України Сікуру запросили до Інституту клітинної біології та генної інженерії на посаду головного наукового співробітника. Тут він співпрацює з українсько-німецько-американським проєктом у пошуку природної флори Європи та Південної Америки.
Під час роботи в інституті Сікура створив науковий гербарій, який налічує понад 30 тисяч зразків рослин. З них 17 тисяч видів були привезені з Європи, Азії, Африки та Південної Америки. На цю тему Сікура разом із колегами написав багато наукових матеріалів.
Крім цього всього, Йосип Сікура знаходить час для дистанційних лекцій для студентів західних університетів Угорщини. Студенти в Угорщині були в захваті від навчання у такого знаного фахівця з біології. За особистий вклад у науково-дослідницьку та освітню роботу президент Угорщини нагородив Йосипа Сікуру Угорським орденом за заслуги.
В угорському місті Ходмезевашархель, де Йосип Сікура займався викладацькою діяльністю, йому надано звання почесного громадянина. Так промайнули понад 50 років професійної діяльності. Майже усе своє життя Сікура провів далеко від своєї рідної області. Звичайно ж, були миттєвості, коли він все ж таки приїздив у рідний будинок, але всього на кілька днів.
Повернення на Закарпаття
Йосипа Сікуру вже у поважному віці запросили очолити Закарпатський угорський інститут імені Ференца Ракоці II. Навчальний заклад розташований у місті Берегове. До речі, Сікуру запрошували всім трудовим колективом, тож Йосип Сікура очолив вищий навчальний заклад на Закарпатті.
З його ініціативи у селі Великі Береги (Берегівський район) закладають ботанічний сад інституту. Тут же відкривається етнографічний будинок-музей угорської садиби. Перебуваючи на посаді ректора інституту, він бере участь у міжнародних наукових конференціях.
У травні 2015 року став ініціатором конференції, присвяченої 200-річчю від народження ботаніка, дослідника флори Мармароша Людвіга Вагнера. На заході зібралися провідні науковці Європи. До речі, цю міжнародну конференцію Йосип Сікура провів саме у Береговому.
У ході конференції було багато цікавих доповідей та спогадів з минулого. Також для всіх делегацій була проведена екскурсія мальовничим Закарпаттям. Вони побували у селі Буштино на нарцисовому полі. Сікура згадав свої студентські роки, як цим же краєм проходили його перші експедиції.
Як виявилося, це була остання робоча поїздка Йосипа Сікури. У тому ж 2015 році він був змушений залишити посаду ректора інституту і через погіршення здоров’я дружини переїхав назад до Києва. А там все обернулося навпаки. Піклуючись про дружину, за себе Йосип Сікура забув. 11 грудня 2015 року, через кілька днів після святкування 82-річчя, він помер. Поховали Йосипа Сікуру в Ужгороді на цвинтарі Кальварія.
Активне організаційне життя
Йосип Сікура був членом Всесоюзного та Українського ботанічних товариств. Був учасником Міжнародної біологічної програми ЮНЕСКО “Людина і біосфера”. Часто виступав на конференціях із доповідями.
Він був головою комісії “Теоретичні та методичні основи інтродукції рослин” у Раді ботанічних садів України та Молдови. Також Сікура був відповідальним редактором наукових збірників Всесоюзних наукових конференцій та членом редколегії міжнародного журналу «Інтродукція та акліматизація рослин».
Сікура за вагомий внесок у розвиток ботанічної науки був обраний членом Угорської Академії Наук, а згодом такий же статус отримав від Національної Академії Екологічних Наук Республіки Молдова.
На рахунку Йосипа Сікури також дуже багато міжнародних семінарів на тему важливості збереження ботанічних садів.