Закарпаття славиться на всю Україну своїми лісами. Тому не дивно, що тут дуже поширеною професією вважається бортництво. Більше того, ця професія є однією з найдавніших на Закарпатті. Звичайно, у XXI столітті вона вже не настільки популярна і, можна сказати, перебуває на межі зникнення. Але як професія розвивалася? Як працювали бортники в давні часи? І чому все так погано у ХХІ столітті? Про це і йтиметься у статті на uzhhorod.name.
Що таке бортництво?
У давнину люди просто відстежували гніздо бджіл, коли закінчувався видобуток, який вони збирають з квіток медоносних рослин і видобували з нього солодкий продукт, часто знищуючи й диких комах, й дупло. Таке полювання чинило величезний вплив на чисельність таких бджіл, тому пізніше довелося освоювати ліси вглиб, обживаючи водночас нові землі.
Спочатку бортом називали штучно зроблене в дереві дупло, але пізніше ним також стали позначати дуплянку, прикріплену до дерева.
Бортництво – найдавніший етап розвитку бджільництва. Для нього було характерним те, що знайдені в дуплах дерев гнізда не розоряли повністю, як це робили древні люди, а стали зберігати, залишаючи для перезимівлі бджолам невеликий запас меду. Для збільшення кількості бортів у деревах розчищали старі дупла, спеціально видобували нові або виставляли на дерева колоди зі штучно видовбаними дуплами.
Комахи найчастіше селилися в соснових дуплах. Це були дерева, де вигнивала середина або вдаряла блискавка, через що утворювалася щілина. Таке поглиблення ідеально підходило для нового вулика диким бджолам. Для дерева таке заселення мало свої переваги, наприклад, не було ні пошкодження основи, ні гниття, тому що прополіс і віск, що виробляється бджолами, має дезінфікуючий ефект для зовнішнього середовища.
Чому мед був важливий для Закарпаття?
Мед на Закарпатті, та й у багатьох інших областях, був своєрідною валютою аж до пізнього Середньовіччя. Саме тому люди завжди запасалися воском та іншими бджолиними продуктами. Все це дбайливо зносилося в льохи, накопичувалося, а також обмінювалося. Колода меду була важливою одиницею, яка з локальної валюти перейшла до національної та була в обігу не одне століття. Звичайно ж, переважно така валюта була у невеликих селах, але навіть містам потрібні були бджолині продукти. Але у містах обміняти їх намагалися переважно за гроші.
Вже згодом на Закарпатті для видобутку меду бджіл заспокоювали димом. Промисел був досить хаотичним та нераціональним, тому з часом утворилися більш практичні форми видобутку. Спочатку борти просто присвоювалися тому, хто першим знаходив гніздо бджіл. Людина просто робила позначку на дереві, тому за звичайним правом ніхто більше не міг претендувати на той борт, а сам власник вже дбав про свій вулик.
Потрібно було пам’ятати, що виробами із воску, зокрема свічками, супроводжувалися обряди. Ось тому потреба в продуктах, які могли дати бджоли, зростала, отже, постало питання збільшення кількості вуликів. Саме так і почали з’являтися перші штучні борти, які виготовляли додатковий мед.
Звісно ж, бортництвом займався далеко не кожен. Ця професія вимагає величезної сили, спритності та вправності. Бортники є тонкими спостерігачами та знавцями природи, її головними захисниками та поціновувачами. Саме вони завдяки своїй моральності та працьовитості були частиною цієї природи. У цих людей були справжні моральні цінності: воля, доброта, самодисципліна, мужність, надійність характеру, готовність допомогти іншому. Ці якості були виховані у боротьбі за життя в суворих умовах. Цього вимагала дика природа.
Досвідчені бортники, часто їх також називали лісівниками, знали, де і як зручніше видовбати борт, могли стиснувши зуби перенести укуси лютих та диких лісових бджіл. Як коштовне каміння бортники цінували абсолютно кожну свою бджілку. За повір’ями древні бджолярі-закарпатці піклувалися про абсолютно кожну свою бджолу.
Безумовно, саме бортники чимало зробили відкриттів у поведінці медоносних бджіл, а також змогли розробити основні правила догляду за ними.
Як позначали борт і розвиток бджільництва на Закарпатті
Борті були закріплені за кожним бортником та були приватною власністю. Спочатку, як згадувалося вище, господар на дереві просто ставив позначку. Але коли бортники стали робити свої власні вулики, в колодах вони ставили тавро – знак приналежності борта певній особі. Ті знаки називалися прапорами, вони зберігалися в одній сім’ї та передавалися з покоління в покоління. Прапори могли належати державі, князю чи селянину. Звичайно ж, різниця між ними була. Прапори були цінними історичними пам’ятками. Всі ці пам’ятки розказують про витончене знання природи бортниками, їх професійність і, звичайно ж, культуру старовини. Бортники могли розказати “біографію” кожного борта за кожне століття, а також назвати імена їх предків-власників.
З появою права власності на борти ліс ділився на декілька володінь, які називалися бортними угіддями. Це зони лісу, де кожен бортник міг вирощувати своїх власних бджіл.
У цих ділянках лісу у більшості бджолярів було щонайменше 50–80 бортів, деякі по 200–500, а бортники-промисловці налічували понад 1000 бортів. Бортників здавна вважали першопроходцями нових земель. Є відомості, що вказують на те, ніби бортники одними з перших заселяли землю в глибині лісів, знаходили багаті бджолами місця та освоювали їх.
Оскільки Закарпатська область завжди була дуже багатим краєм і закарпатські бджолині продукти подорожували по всій Європі, такий промисел тут розвивався з величезною швидкістю. Безумовно, коли в горах почалося прокладання доріг та цілої низки вузькоколії, то для бджільництва настав новий етап. Для того, щоб звести залізничне полотно, треба було прокласти рейки зі шпалами, а тому досить інтенсивно почали рубати ліси. Для вивезення лісу була потрібна транспортна мережа, великі корпорації лісозаготівлі для запуску виробництва розпочали будівництво цілої мережі вузькоколій. У горах з кожним роком ставало дедалі менше лісу. На вирубках виростали масиви диких медоносів малини, ожини, іван-чаю та чорниці, що створювало просто чудову медоносну базу для бджіл. Бортники продовжували розвивати напрямок бджільництва, щоб продавати бджіл та їх мед за кордон. Закарпатська бджола подорожувала переважно до Чехії, але, крім цього, її можна було побачити в Німеччині та Італії. У ХХ столітті закарпатські бджоли оцінювалися фахівцями дуже високо. Простежувалася розумна та аргументована гіпотеза про перспективність експортування закарпатських бджіл.
Чому професія бортник досі існує?
Різниця між медом з рамкового вулика та борта досить суттєва. Сучасні технології для вулика використовують штучні вощини, що містять парафін, – відповідно, певна частина потрапляє до кінцевого продукту. До того ж, через контакт з металом склад меду змінюється, що знижує його якість. Бортники часто не мають бджолярної освіти, вони просто роблять так, як робили їхні родичі, наприклад, діди чи прадіди. Ця технологія передається з покоління в покоління. Саме через якість меду бортництво живе і у XXI столітті. Не можна сказати, що воно процвітає, але справжні бортники можуть забезпечити себе та свою сім’ю.