Сквер ім. Євгена Фенцика

Сквер імені Євгена Фенцика — найтихіші сто метрів у центрі Ужгорода

Це не парк, і чесніше сказати про це одразу: перед вами класичний сквер — компактний зелений майданчик у самому серці міста, затиснутий між двома найпомітнішими культурними будівлями Ужгорода. З одного боку — обласна філармонія, що займає колишню хоральну синагогу 1904 року в неомавританському стилі. З другого — театр ляльок «Бавка», який мешкає в будівлі міського театру 1907 року. Між ними, під деревами, стоїть мармуровий бюст Євгена Фенцика, відкритий 16 травня 1926 року, — єдиний памʼятник Ужгорода, що простояв на своєму місці незмінно від дня встановлення, переживши чотири держави. Обійти цей сквер можна за пʼять хвилин, але прочитати його — за годину.

Родзинки

• Бюст Євгена Фенцика — мармурова робота скульпторки Олени Мондич-Шиналі, виконана як дипломна праця у Празі в 1925 році й урочисто відкрита 16 травня 1926-го; це найстаріший памʼятник міста, який ніколи не переносили й не замінювали.
• Будівля філармонії — колишня хоральна синагога ортодоксальної ашкеназької громади, зведена у 1904 році за проєктом архітекторів Дюли Паппа та Ференца Саболча; неомавританський стиль тут переплетений із візантійськими та арабо-марокканськими мотивами.
• Орган Rieger-Kloss — інструмент чеського виробництва, встановлений у великій залі філармонії 1974 року після ремонту в Празі: три клавіатури й 2250 труб, один із найкращих органів України.
• Театр ляльок «Бавка» — будівля 1907 року, зведена за проєктом будапештських архітекторів Лайоша Фегера та Ігнаца Ріттера; зала мала близько семисот місць, стіни пурпуровий плюш, а частина сцени була механізованою.
• Міні-скульптура «Кавовий ростер» — бронзова мініатюра роботи Андрія Возницького, присвячена ужгородській кавовій традиції; вона входить до міської колекції з понад ста мініскульптур, які тут ставлять із 2010 року.
• Сакури просто на площі — сквер входить до офіційного переліку локацій цвітіння декоративних вишень, а під час квітневого фестивалю саме тут розгортаються ярмаркові ряди.

Що всередині

За наповненням це типовий центральний сквер: газони, доріжки, лави, дерева й памʼятник як композиційний центр. Його цінність не в інфраструктурі, а в оточенні — периметр забудований памʼятками архітектури трьох епох, і сквер працює як оглядовий майданчик посеред них. Історично тут був фонтан, але його демонтували ще в 1960–1970-х роках.

• Мармуровий бюст Фенцика на постаменті — головний і найстаріший обʼєкт скверу.
• Затінені лави під деревами — фактично єдине місце в цьому кварталі, де можна сісти безкоштовно й не в закладі.
• Декоративні вишні, що дають скверу його квітневий вигляд і роблять його точкою на міському сакуровому маршруті.
• Пішохідні звʼязки з сусідньою Театральною площею та з набережною — сквер лежить просто на маршруті до пішохідного мосту через Уж.
• Міні-скульптура «Кавовий ростер» неподалік кавʼярні — один з обʼєктів ужгородського полювання за мініатюрами.
• Фестивальний майданчик: під час весняного сакурового фестивалю тут працюють хенд-мейд ярмарки й фуд-корти з місцевою кухнею.

Чим зайнятися і для кого

• Пішим туристам — це природна пауза посеред центрального маршруту: звідси однаково близько і до набережних із сакурами, і до підйому на замкову гору.
• Меломанам — філармонія тримає концертний сезон, і саме тут звучить орган із трьома клавіатурами та 2250 трубами; акустика зали дісталася їй у спадок від синагоги.
• Родинам із дошкільнятами — театр ляльок працює просто через сквер, тож очікування вистави й антракт логічно проводити тут.
• Мисливцям за мініскульптурами — ужгородська колекція перевищує сотню бронзових мініатюр, і «Кавовий ростер» біля скверу — одна з найпопулярніших.
• Тим, хто цікавиться архітектурою — на одному пʼятачку зійшлися угорський історизм початку століття, неомавританський стиль 1904 року та чехословацький функціоналізм міжвоєнної доби.
• Фотографам у квітні — цвітіння сакур на тлі мавританських куполів філармонії дає кадр, який неможливо повторити в жодному іншому місті України.

Як дістатися і практичне

Сквер лежить у самому центрі Ужгорода, на правому березі Ужа, за кілька хвилин від пішохідного мосту й від головних центральних площ. Від залізничного вокзалу — приблизно двадцять пʼять хвилин пішки через міст; міські автобусні маршрути, що обслуговують центр, зупиняються поруч, але місто настільки компактне, що більшість гостей доходить сюди пішки. Вхід вільний, обмежень за годинами немає, територія освітлена як частина центрального кварталу. На сам сквер вистачить пʼятнадцяти-двадцяти хвилин; якщо додати огляд філармонії ззовні, сусідню Театральну площу, пасаж міжвоєнної доби та вихід на набережну — закладайте півтори години. Концерти у філармонії й вистави в театрі ляльок мають власний розклад, який варто перевіряти заздалегідь. Комендантської години в Закарпатті не запроваджували — це єдина область України без неї, — проте повітряні тривоги лунають, і в центрі місто орієнтує людей на підземні укриття в капітальних будівлях поблизу.

Коли відвідати

Головний сезон скверу — квітень, і причина одна: сакури. Перші декоративні вишні висадили в Ужгороді у 1923 році, за чехословацької доби, коли забудовували колишню заболочену околицю Галагова; за легендою, саджанці походили з партії, призначеної цісарському двору. Сьогодні цвітіння триває лише сім-десять днів, пік припадає на другу половину квітня, у теплі роки зсувається на другий тиждень місяця, а сквер входить до офіційного переліку локацій, де цвітіння спостерігають. Саме в ці дні тут розгортається фестивальна програма з ярмарками й фуд-кортами. Травень і початок літа дають скверу іншу роль: густа тінь у центрі міста, де більше немає де сховатися від сонця між кварталами. Літні вечори тут — це вихід публіки з філармонії й театру, коли сквер на пів години наповнюється, а потім знову порожніє. Осінь оголює архітектуру: коли листя опадає, з лави відкриваються деталі фасаду 1904 року, які влітку затулені кронами. Зима в Ужгороді мʼяка й переважно безсніжна, сквер стоїть прозорий і майже безлюдний — це найкращий час, щоб роздивитися бюст і прочитати напис на постаменті без черги за кадром.

Цікаво знати

Ще на початку XX століття тут не було ані площі, ані скверу — лише заплавний пустир біля Ужа, який регулярно підтоплювало. Квартал сформувався буквально за два десятиліття: у 1907 році тут звели міський театр за проєктом будапештських архітекторів Лайоша Фегера та Ігнаца Ріттера — зала приблизно на сімсот місць, стіни в пурпуровому плюші, механізована частина сцени. У 1910-му поряд постав готель «Корона», найелегантніший заклад тогочасного Закарпаття з дзеркальною їдальнею та літнім садом, а вже наступного року в ньому вперше показали кіно. Театр відкрився виставою у 1920 році, після чого за площею закріпилася назва Театральна; паралельно вживалася й назва на честь Фенцика, а місцеві звали цей закуток просто «Кошти».

Найважливіший шар історії тут — чехословацький. Після 1919 року край увійшов до складу першої Чехословацької республіки як Підкарпатська Русь, і саме ці двадцять років (1919–1939) сформували обличчя міста: чеські архітектори звели новий квартал Галагов, у 1928 році чеські ботаніки висадили вздовж правобережних набережних липову алею завдовжки два кілометри двісті метрів — понад триста дерев, яку досі вважають найдовшою липовою алеєю Європи, а поруч зі сквером виріс чотириповерховий пасаж чеської взуттєвої фірми Baťa, який повʼязують з архітектором Йозефом Ґочаром. Готель «Корона» за Чехословаччини звався «Коруна», а за радянських часів — «Верховина».

У цю ж епоху зʼявився і бюст. Скульпторка Олена Мондич-Шиналі виконала його в 1925 році як дипломну роботу в Празі; проєкт схвалило Міністерство народної освіти Чехословаччини, погодившись викупити памʼятник за умови, що його встановлять у місті Підкарпатської Русі. Замовило роботу товариство карпаторуських студентів «Возрождение», а відкривало — ужгородське Товариство імені Олександра Духновича. Урочистість 16 травня 1926 року зібрала близько двох тисяч людей з хорами, промовами й покладанням вінків, а вечір завершився в ресторані готелю «Корона». Спершу бюст планували поставити перед адміністративною будівлею, і лише за два тижні до церемонії місце змінили на театральний сквер. Пам’ятник пережив угорський період, радянську добу й незалежність — і донині стоїть незмінно, що для Ужгорода унікально.

Сам Євген Фенцик (1844–1903) був греко-католицьким священником, педагогом і письменником: він служив по закарпатських селах, з 1885 року видавав і редагував часопис «Листокъ», писав поезії, балади й повісті з життя духовенства та інтелігенції, а найвідомішим його твором стала поема «Корятович». Будівля філармонії поруч має власну біографію: синагога 1904 року працювала за призначенням до Другої світової війни, з 1946-го приміщення отримала новостворена обласна філармонія, а в 1974 році у великій залі змонтували орган чеської фірми Rieger-Kloss, привезений із Прибалтики й попередньо відремонтований у Празі. Міський театр закрили в 1936-му через порушення норм безпеки, і лише з 1988 року в його стінах працює театр ляльок, який нині носить назву «Бавка» і приймає міжнародні фестивалі.

Поради відвідувачу

• Не плануйте сквер як самостійну ціль поїздки — це коротка зупинка, яку варто нанизати на маршрут із набережними, пішохідним мостом і замковою горою.
• Якщо приїжджаєте заради сакур, стежте за міськими джерелами з початку квітня: цвітіння тримається лише сім-десять днів і щороку зсувається залежно від зими.
• Перевірте афішу філармонії заздалегідь — потрапити в колишню синагогу можна лише під час концерту, і саме тоді чути орган.

Питання й відповіді

Це парк чи сквер? Це саме сквер — невеликий озеленений майданчик у центрі міста, розміром у кілька десятків метрів, а не парк. Великі паркові масиви Ужгорода лежать під замковою горою та на лівому березі Ужа.

Хто такий Євген Фенцик? Греко-католицький священник, педагог і письменник (1844–1903), який служив по закарпатських селах, з 1885 року видавав і редагував часопис «Листокъ» та написав поему «Корятович».

Чому бюст вважають особливим? Його відкрили 16 травня 1926 року, і це єдиний памʼятник Ужгорода, який відтоді жодного разу не переносили й не замінювали — він пережив чехословацьку, угорську, радянську добу та роки незалежності на тому самому місці.

Чи можна потрапити всередину філармонії? Так, під час концертів. Будівля — колишня хоральна синагога 1904 року, а у великій залі з 1974 року стоїть орган Rieger-Kloss із трьома клавіатурами та 2250 трубами.

Чи цвітуть тут сакури? Так, сквер входить до переліку локацій цвітіння декоративних вишень у центрі міста. Пік — друга половина квітня, тривалість — сім-десять днів; у ці дні тут працює фестивальний ярмарок.

Скільки часу закласти? На сам сквер — пʼятнадцять-двадцять хвилин. Із оглядом сусідніх будівель, суміжної площі, пасажу міжвоєнної доби та виходом на набережну — близько півтори години.

Що цікавого поруч? Театр ляльок у будівлі 1907 року, колишній готель 1910 року, чехословацький пасаж взуттєвої фірми Baťa, міні-скульптура «Кавовий ростер» і пішохідний міст через Уж — усе в межах кількох хвилин ходу.

Коли тут найтихіше? Ранок буднього дня поза квітнем. Увечері сквер оживає під час антрактів і після вистав, а в дні весняного фестивалю це одна з найлюдніших точок міста.